Словник Української Мови
Буква
1. Посилатися на когось або щось, наводити як доказ, аргумент чи підтвердження своїх слів, думок, дій.
2. (на кого) Звертатися з проханням, закликом до когось, сподіваючись на допомогу, підтримку чи втручання.
3. (на щось) Мати певну мету, призначення, бути покликаним для чогось (часто у пасивній формі).
Приклад 1:
), боявся нагло віч-на-віч опинитися з чужою людиною і тому не помічав тих прапорців, що ними несміливо натиналася вимахувати його дружина, — Наталка й облишила і ці кволі спроби щось пояснити, вирішивши, що, може, тут і справді нема чого вияснювати, не виключене також, що вона, Наталка, зараз трохи перечулена (адже така смуга трапляється в кожного), і тому нехай життя пливе й далі самопливом, аж поки їй самій остаточно проясниться, що з нею скоїлося, бож коли спокійно розміркувати, то на які більш-менш ваговиті докази випадало їй покликатися, аби витлумачити Богданові навіть таку просту, а заразом і невимовно складну річ, як, приміром, її, Наталчине, ставлення до нібито повсякденних дрібниць, наслідком чого те, чого вона, Наталка, раніше навіть не зауважувала (що це старість? алеж це смішне в двадцять дев’ять років, чи просто людині не дано нічого сталого?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”