Словник Української Мови
Буква
1. Релігійний обряд, ритуал або дія, що виражають благоговіння, шану та підпорядкування божеству, ідолу або іншому об’єкту віри; форма релігійного культу.
2. Глибока повага, благоговійне шанування когось або чогось, що супроводжується відданістю та визнанням вищості об’єкта (наприклад, поклоніння герою, генію, митцю).
3. Заст. Дія за значенням дієслова “поклонитися” — низький уклін, поклін як жест вітання, поваги або прощання.
Приклад 1:
На схилі шумеро-аккадської історії, коли суспільство вступило в останній кризовий період, у мистецтві запанували похмурі, монотонні сцени поклоніння богам і царю. Пам’ятників старовавилонського мистецтва збереглося дуже мало.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”