покірник

1. (заст.) Той, хто покоряється, підкорюється комусь або чомусь; слухняна, покірна людина.

2. (заст., рел.) Людина, яка здійснює поклоніння Богові або святим; віруючий, що схиляється перед святинею.

3. (заст., перен.) Той, хто з благанням або покірно звертається до когось із проханням; прохач.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |