Словник Української Мови
Буква
1. Почуття глибокого жалю за вчиненими помилками, провинами, гріхами, що супроводжується прагненням до виправлення та отримання прощення; каяття.
2. У релігійній практиці, зокрема християнстві: таїнство (обряд) сповіді перед священиком, в якому віруючий визнає свої гріхи та отримує відпущення; сповідь.
3. Публічне визнання своїх помилок або злочинів, часто з виразом жалю та проханням про покарання або прощення.
Приклад 1:
А там же, за твоєю плоттю, до твоєї ж плоті приєдналася гавань і лоно Авраамове: земля посеред води, утримувана словом Божим, якщо ти не нічний [птах ], а ворон, що злетів із ковчега, якщо ти ластівка чи голубка, що пізнала себе, тобто бачить двох: мир і мир, тіло й тіло, людину й людину, – двох у одному і одне у двох, нероздільно й незлито ж. Наче яблуня й тінь її, дерево живе й дерево мертве, лукаве й добре, брехня й істина, гріх і покаяння. Коротко сказати: все, що відчуваєш у своїй зовнішності, я кщо віриш, все те маєш у славі й у таємниці істинне, засвідчене твоєю ж зовнішністю, душевним тілом духовне.
— Тютюнник Григорій, “Вир”