поголоска

1. Рідкісна назва однієї з найменших одиниць вимірювання часу, що дорівнює 1/100 секунди (застосовується переважно в науковому контексті, особливо в оптиці та акустиці).

2. У переносному значенні — дуже короткий, миттєвий проміжок часу; мить, момент.

Приклади вживання

Приклад 1:
От і пішла така вже поголоска, що рада Козелецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайно собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть. — Якого се Брюховецького?
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 2:
Не сказати, щоб йому було сором чи щоб вiн на грiх почувався, а тiльки погано, що мов довбню над собою чуєш: от-от виявиться… от-от щось погане, важке станеться… Минув день, i вже про їх справу пiшла поголоска, i на базарi розказувано, що коноводи вбили чоловiка. Роман сказав про це Ярошевi.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”

Приклад 3:
Незабаром поголоска пiшла по всьому селу. Довiдався й урядник i пiшов спершу до Тонконоженка.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”

Частина мови: іменник (однина) |