Словник Української Мови
Буква
1. Який повністю засвоєний, освоєний або перероблений чимось, став частиною чогось іншого.
2. Такий, що цілковито захоплений, зайнятий якоюсь думкою, почуттям, діяльністю; зосереджений на чомусь одному.
3. Фіз. Такий, що прийнятий, увібрався якимось середовищем або речовиною без відбиття чи пропускання (про енергію, частинки тощо).
Приклад 1:
бігти й викликати пожежну команду повз незворушного призвідника навколишнього хаосу, якого Славко навіть не зауважив, поглинений Дзиндрою, котрий спокійно чекав, заки вляжеться шарварок, щоб змогу почути власний голос. Звісно, коли Славко постеріг біля себе Дзиндру в кармазиновому жупані й синіх шараварах, він спочатку узяв був його за Миколу Скирду з канадської капелі бандуристів, що саме приїхали до Мюнхену на Гастролі і на виступи яких уже другий вечір носило Славка й Тараса, що ніяк не міг наговоритися з Миколою, надхненним бабієм, співаком, жокеєм, ветеринаром, знавцем африканських магічних ритуалів, вродженим комбінатором, а тепер диригентом капелі бандуристів, ну, а найголовніше, давнім Тарасовим ще з таборової шкільної лави приятелем, котрий, поспішаючи на зустріч, не встиг переодягнутися після виступу, а ще поверх барвистого строю накинув плаща, як тоді після концерту в Ніцці, коли Микола в присутності Тараса й Славка, що їм він оплатив дорогу, аби на три дні біля себе товариство для ШІ надавши окриленішого вигляду своєму карбованому обличчю античність якого ще протистояла підміновуванню оковитої, опустився на коліно (надхненний порух чарувальника жіночих сердець: посвист невидимого капелюха зі струсевими перами мушкетерського уклону під супровідне клацання острог) перед молоденькою, дійсно сліпучою красунею-повією (такої променистої істоти Славко доти ще не подибував), котра сиділа за кермом при опущеному склі, чекаючи на грошовитих клієнтів, а Микола, попри, здавалося б, не абиякий досвід, полонившися її королівським вирядом, а особливо її дитячими туркусовими очима, узяв її за родичку тих корононосіїв, перед якими він щойно виступав з концертом, і за півнячою звичкою одразу впав на коліно, щоб піднести до уст персикові пальчики небесного створіння, яке, назвавши свою ціну, вихором поставило протверезілого молільника на рівні ноги (одвічна відраза дон-жуана до собі подібних, що не терпить власних вад в інших; хіба, зрештою, людина не найнепримиренніша саме до того, на що слабує?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— Чекай мене, Надійко.Він швидко пішов додому, поглинений чуттям, що в ньому сподівався знайти заспокоєння й певність. XII Додому він прийшов у стані теплої дрімоти, що не покидала його, відколи підвівся він з крісла під фікусом, де був заснув.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”