Словник Української Мови
Буква
1. Один з основних видів художньої літератури, що відрізняється віршованою формою та організацією мови на основі ритму, рими, образності; віршований твір або сукупність таких творів.
2. Висока художність, емоційна наповненість і виразність, властиві не лише літературному твору, а й іншим видам мистецтва або явищам дійсності.
3. Перен., розм. Про щось прекрасне, що викликає захоплення, надихає.
Приклад 1:
В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Ювіляр був зворушений… Як я вже згадувала, для матері Тичинина поезія була другим (після творчости Коцюбинського) вирішальним чинником її входження в українську культуру, пізнання скарбів української мови й літератури. Вихована на кращих зразках російської поезії і загалом літератури XIX ст.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
І бринять у мені його слова — здається, вони мої, вони дрімали десь у глибинах мого єства, і Василева поезія їх просто збудила — як життєве motto. Нещодавно, коли я вже як дослідник і популяризатор творчости Василя Стуса переглядала його листування з рідними, раптом у листі до дружини від 24.06.81 р. натрапила на цілу сторінку, звернену до мене (якимось чином вона не дійшла до мене свого часу).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”