Словник Української Мови
Буква
1. Одиничний вдих або видих повітря під час дихання; короткочасний акт вдихання чи видихання.
2. (перен.) Легкий, ледве помітний рух повітря; вітерець, повіяння.
3. (перен., часто поетич.) Прояв, ознака чогось; відбиток, відтінок.
4. (перен., заст.) Дух, душа як внутрішня сутність людини; натхнення.
Приклад 1:
Зали не вміщали людей — стояли по 5 годин — сісти ніде, і, затамувавши подих, слухали, а потім зривалися урагани оплесків. Не можна було не захоплюватися, бо то таки справді поезія, і один лікар влучно висловив почуття всіх: «хто не одержав естетичного задоволення на цьому вечорі, того природа тяжко покарала».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”