поди

Приклад 1:
Розлітатися в простір: труною без віка (а не ложем без тіла), не квіткою піхви (а маскою церкви), птахою вежі (а не вежею бляхи) і запахом грому (а не спалахом кмину) і вкраденим медом (а не знайденим садом) і не люстром прямокутним (а прутнем марнотратним) і м’ятним лоном цариць (а не співним горлом рабинь) і смертним сполохом п’яної риби (а не квітним поди­ хом плинної глини) в зеленій як стебла (а не як стегна хмелю) печері світу, в пустій мов облізлий череп і теплій мов губи в міжніжжі (а не мов заквітлий цвинтар і темній мов овоч в міжгуб’ї) й зимній для вбивці мов брами (а не для пророка мов слово) і невто­ ленній не від розпуки мов язва (а від світла мов голос) і невбла­ ганній своєю ніжністю мов смертник (а не своєю присутністю мов речник) і не скупій мов перша й остання крапля сімені (а тупій мов перша й остання мушля потопу) і таємній мов літо крови (а не сито слави) всередині звіра (а не тигра) зеленій як ангел моху (а не як берег дощу) пам’яті моря, в гніві без краю (а не без жалю) та милості без початку (а не без глузду) та не в чистих оліях (а в злісних надіях) та вчасних деревах (а не вутлих коріннях) та не в лайні всіх народів (а в слині всіх оргазмів) та голубій мов осанна світанку (а не мов каплиця ночі) вені смеркання (а не тайні злягання) та запеча­ таній навіки не мов комора безмежного перелюбства Бика (а мов корона безсонного перебування Батька) ясній мові (а не тьмяному реготі) нічного припливу сумної пустині (а не повільного спалення кораблів) безмеж води безмірів вогню (а не тьми тем піску безлічей зірок) зеленої жіночої рани. ПЕРВЕРЗІЯ 124 Розлітатися в простір: і труною без віка і ложем без тіла але й мерцем без яйця і квіткою піхви і маскою церкви але й вісткою букви і птахою вежі і вежею бляхи але й мухою ружі і запахом грому і спалахом кмину але й порохом терну і вкраденим медом і знайденим садом але й проданим задом і люстром прямокутним і прутнем марнотратним але й згустком перелітним і співним горлом рабинь і м’ятним лоном цариць але й сонним ходом сідниць і смертним сполохом п’яної риби і квітним подихом плинної глини але й винним посмаком синьої сливи в зеленій як стебла лугу і як стегна хмелю але і як стелі стебел печері світу, в пустій мов облізлий череп і мов заквітлий цвинтар але й мов вагітний стовбур і теплій мов губи в міжніжжі і темній мов овоч в міжгуб’їале й тихій мов руки в міжгрудді і зимній для вбивці мов брами і для пророка мов слово але й для блукальця мов місто і невтоленній від розпуки мов язва і від світла мов голос але й від шалу мов тіло і невблаганній своєю ніжністю мов смертник і своєю присутністю мов речник але й своєю терплячістю мов язичник і скупій мов перша й остання крапля сімені і тупій мов перша й остання мушля потопу й хрипкій мов перша й остання сурма видіння і таємній мов літо крови і мов сито слави але й мов жито ниви всередині звіра і всередині тигра але й всередині смерчу зеленій як ангел моху і як берег дощу але і як гнізда дерев пам’яті моря, в гніві без краю і без жалю але й без гніву в милості без початку і без глузду але й без милості та в чистих оліях і в злісних надіях але і в битих суліях та вчасних деревах і вутлих коріннях але і в згаслих молитвах 125 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ та в лайні всіх народів і в слині всіх оргазмів але і в росі всіх запліднень та голубій мов осанна світанку і мов каплиця ночі але й мов каплиця осанни вені смеркання і тайні злягання але й піні злипання та запечатаній навіки мов комора безмежного перелюбства Бика і мов корона безсонного перебування Батька але й мов колона бездонного перетікання Блага ясній мові і тьмяному реготі але й тужному шепоті нічного припливу сумної пустині і повільного спалення кораблів але й високого наведення мостів у ранковому наближенні до літоралі безмеж води безмірів вогню і тьми тем піску безлічей зірок але й видимого-невидимого розсипу перлин зеленої жіночої рани.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Але раптом встане, подивиться–поди-виться — і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
— Винниченко Володимир, “Записки кирпатого Мефістофеля”

Приклад 3:
Антоній же рече: “Гос- поди, аще обрѣтох благо- дать пред тобою, да будеть по всея земли роса, а на мѣсте, идеже волиши ос- вятити, да будеть суша”. Ѓнтониі же рече, гDи, ѓще џбрэт0хомъ блGть преd тобою, да бuетъ по всеи ѕемли роса, ѓ на мёсте, и4дэже изволиши џс™ити.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”