Значення
-
Властивість або стан, коли щось розділене на окремі члени (частини, елементи); структурованість, наявність чітко виокремлених складових.
-
У логіці та лінгвістиці: характеристика судження, вислову або синтаксичної конструкції, яка передбачає наявність окремих, послідовно пов’язаних елементів (членів).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. почленованість, р. почленованості, д. почленованості, з. почленованість, о. почленованістю, м. почленованості, к. почленованосте