Словник Української Мови
Буква
1. Висока повага, шанобливе ставлення, визнання чиїхось заслуг, гідності; пошана.
2. Честь, привілей, якого удостоюють когось як знак особливої поваги (наприклад, почесть першому сказати слово).
3. Звання, титул або офіційна відзнака (часто у множині: почесті).
4. Усталена формула ввічливості, ввічливе ставлення (наприклад, віддати останню почесть померлому).
Приклад 1:
И хотя, например, подданный может ошибкою почесть камардинера вмѣсто господина, однако ж в том никогда не спорит, что есть над ним владелец, кото-раго он, может статся, в лице не видывал. Подданный его есть всякій народ, и равно каждый признает пред ним рабство свое.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”