почаклувати

Приклад 1:
— Ти мене знову морочиш, заплутуючи те, що я вже лагодився розгадати, однак ти мене не зіштовхнеш на манівці: я радо пожалів би тебе, проте я не хочу, щоб світ зупинився, — мовив Цизьо, і тієї ж миті постеріг, як старчик, щось вимовивши, чого Цизьо однак не добрав, щез у глибинах, де щойно зімкнулося море, наче воно ніколи не розколювалося до дна, лише вода ще деякий час на тому місці по самий обрій вилискувала леопардовими плямами, і Цизьо зауважив, що буря стихла, і їхній корабель, цілий і неушкоджений, входить до порту Ріо-де-Жанейро, де Цизьо одразу ж, ще перше ніж з’являтися на очі батькам, поклав собі, за конечне податися Д° Геннадія, аби про всяк випадок, а не з виключно моряцького забобону, порадитися з нехай, може, й не дуже, як на дечий смак, професійним, натомість напрочуд вирозумілим відчитувачем майбутнього, чи не варто, бува, поробити сякі-такі запобіжні заходи (поставити в церкві зайву свічку або почаклувати у ворожки) щодо старчика й кресана, яке нібито потрапило до Цизьових грудей, бо ануж старчикова поява — не звичайний напад малярії, а щось таке, на що не випадає ледачо махнути рукою? Тільки до Геннадія Цизьо так і не потрапив.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”