Словник Української Мови
Буква
1. Який має білий колір або відтінок білого, набутий внаслідок спеціальної обробки, пофарбований білою фарбою.
2. (Перен.) Який став дуже блідим, знекровленим (переважно про обличчя людини від сильного страху, хвороби тощо).
3. (Перен., розм.) Покритий сіриною, сивиною (про волосся, голову).
Приклад 1:
Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок. Кайдашиха гордим оком окинула хату й обернула голову до образів, її червона, високо зав’язана хустка на голові придавила коліна святій Варварі на чималому образі.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”