Словник Української Мови
Буква
1. У спосіб, властивий книжній, письмовій мові; використовуючи характерні для неї слова, звороти та граматичні конструкції, часто з відтінком штучності, невластивої живій розмовній мові.
2. Так, як описано або прийнято в книгах; відповідно до книжних правил, ідеалів або уявлень, іноді без урахування практичної сторони питання.
3. (Переносно) Надто правильно, сухо, формально або беземоційно, не по-людськи.
Приклад 1:
— ’Eλαυνε δευρο — це буде по-книжному, — згодився Андропуло, хоч не був певний, чи воно справді так. — А по-хохлацьки буде ελα δο.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— Tо βεδρоν буде по-книжному, а τо βεδρоν — по-хохлацькому, — знов авторитетно пояснив Андропуло своєю влучною термінологією та й попрощався з новими сусідами. Всі зачали розходитися.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Була вона звичайна Пріська, чи Фрасина — по-книжному Євфросинія, — кріпачка, силою взята в двір; за літ скільки запаніла, і стала зватись з волі пана, та й не без своєї, Фрузиною і панною. Поки Явтух ріс та краси набирався, Фрузина ледачіла, старілась; як йому минуло двадцять, як на його всі заглядалися, — їй стукнула тридцята паска, а з обличчя більш двадцяти літ їй не показувало.
— Тютюнник Григорій, “Вир”