Словник Української Мови
Буква
1. Рідкісне прізвище українського походження, що може бути пов’язане з дієсловом “плювати” або виникнути від прізвиська.
2. У мовознавстві — нестандартна назва для позначення звука, що виникає при вимові губно-губного зімкненого приголосного [p] з одночасною боковою вимкненістю, що нагадує звук плювання (наприклад, у деяких кавказьких або африканських мовах).
Приклад 1:
– Плюй ти, панотче, тому в вічі! Щоб отеє я, будучи паном на всю губу, не знайшов собі ліпшої компанії над запорозьку челядь!
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Приклад 2:
Ти не плюй, а ось послухай, якi на Капказi кури… Ганна.Та ну тебе к бiсу з тим Капказом, ти вже надоїв менi ним! I носиться з своїм Капказом, як дурень з ступою.
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”