Тлумачення із “Словника української мови”* ПЛЮСЬ , виг. 1. Звуконаслідування , що передає сплеск води ( або іншої рідини ) чи шум від падіння кого-, чого-небудь ( звичайно в воду або в щось рідке ), а також звук , схожий на такий сплеск , шум . Підбіжить [ хлоп’я ], підтовкне [ підштовхне ] – плюсь ! – більш половина чарки назад у діжку ! (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Плюсь ! – і вже тріпоче камбала на дні в човні … ( Вишня , І, 1956, 186). 2. розм. Уживається як присудок за знач. пл ю скати і пл ю скатися . Спустився [ дід ] у сажалку , зайшов поза відьмою і тільки розбив руки , а з рук щось плюсь у воду (Стор., І, 1957, 85); – Син холодне любить обтирання – По годині в ванній плюсь та плюсь (Біл., Зигзаг , 1956, 27); Не вдержиться [ дитина ] та … плюсь вп’ять [ знову ] на долівку , та й заплаче (Кв.-Осн., II, 1956, 172). 3. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для позначення швидкого несподіваного руху , переміщення ( про появу , зникнення кого-, чого-небудь ). Тут плюсь – Еней , як будто [ наче ] з неба (Котл., І, 1952, 72).
плюсь
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Тiльки й чути, що корови скiльки є духу ревуть, затим хазяйки не йдуть їх доїти i не думають виганяти їх до череди; телята по хлiвцям, чуючи, що їх матки ревуть, мекають i подають голос, нiби просячись, щоб i їх швидше випускали; овечки мекекають; кози собi теж за ними, та тупотять, та бiгають по загородi, шукають, куди б то вискочити i за собою овечат повести; конi ржуть на усе село, аж луна по зорi йде; по хлiвцям гуси гегекають, качки кахкають, квочки кудкудакають – бо усякеє диханiє без чоловiчої помощi стражда; а чуючи такий гвалт, собаки то брехали, а то вже стали вити; малi дитинята, такi, що ще не здужають ходити, лазять круг своєї запертої хати та, учепившись рученятами за приспу, силкуючись, пiднiметься на ноженята та знайде на приспi скiпочку, та, узявши у рот, i смокче замiсть кiстки, та як стане у руках її поворочувати, не вдержиться та… плюсь вп’ять на долiвку, та й заплаче; а тут цуценя, ходячи близько, знаєш, i собi голодне, пiдiйде та й облизує слiзоньки i край носа, i в ротi язиком вилиже, то тут дитина, не вмiючи оборонитися вiд цуценяти, ще й дужче заголосить, думаючи, що хто-небудь прибiжить його оборонити i обiтерти… Так що ж бо! Хати по усьому мiстечковi позапированi; вози, плуги, борони, рала, де були звечора поналагоджуванi, так собi i стоять; воли, поївши свою соломку i бачачи, що нiхто їх не напува i не запряга, позринали i пiшли собi по вулицям i де не взрять калачики або ромен i усякий бур’янець, то там i пасуться… Бiля дякової школи – хоч би тобi один школяр!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 2:
Приперли й ту, вiдопхали човном до паль, пiдв’язали вiрьовками, пiдняли догори… плюсь! Як об дошку, так наша Явдоха об воду, i не порина, а як рибонька поверх води, так i лежить, i збовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом i попереком i приговорює: “Купочки-купусi, купочки-купоньки!”
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
Та роби гаразд, на спiшачи… От пан хорунженко пiшов з молодицею у хату, а бабуся – плюсь! – бiля панночки сiла та й каже: – Тужиш, моя зозуленько, за своїм сизим голубоньком, та ба!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”