плебей

1. У Стародавньому Римі — вільний житель, що не належав до родової знаті (патриціїв) і спочатку не мав повних політичних прав.

2. Людина неаристократичного походження, з простонароддя; у переносному значенні — людина з низьким рівнем культури, груба, з плебейськими манерами.

Приклади вживання

Приклад 1:
Романський золотий плебей! І час і два мине, не встане, На матір навіть не погляне Та аж заплаче, дивлячись На іудейськую столицю.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Частина мови: іменник (однина) |