плавець

1. Той, хто вміє плавати або займається плаванням як видом спорту.

2. Спеціаліст, який працює під водою (водолаз, аквалангіст).

3. Тварина, яка добре плаває (наприклад, про водоплавних птахів або морських ссавців).

4. Частина тіла риби або іншої водної тварини (плавник), що слугує для пересування у воді.

5. Застаріла назва плавучого засобу, судна.

Приклади вживання

Приклад 1:
Адже це не тільки Тетяна Тимофіївна розповідала, як Володька ще однолітнім немовлям, яке ледве зіп’ялося на ноги, без жодного страху залюбки падав на хвилі, б’ючи по них рученятами й сміючися від задоволення, навіть коли й сьорбав води, а й сам Лужний не раз бачив на Орчард-пляжі, куди він, Журавський з Мартою, Мироненки й Сенишини часто спільно їздили влітку купатися, як Володька далеко запливав в океан, і як Іван Харитонович куркою, в якої вивелися каченята, бігав на березі, хвилюючися за Володьку, за котрого Тетяна Тимофіївна ніколи не хвилювалася, оскільки пристрасть до води Володька успадкував від неї, колись премійованого плавця на далекі віддалі й затятої спортсменки, яка школяркою мріяла виступати на Олімпійських змаганнях, ані на мить не припускаючи, що вона, цибата стеблина без статі, одружиться, пустить на вітер всі свої юнацькі ідеали, стане матір’ю, почне грубнути, а після смерти Володьки, в котру вона, Тетяна Тимофіївна, так ніколи й не повірить, чекаючи, що син її колись ще випливе живий з океану й прийде до неї розрадити її на старість, — і зовсім убронюється салом від світу й самої себе й житиме лише турботами свого чоловіка й кухнею, нічим особливо не переймаючися, як це вона й раніше не переймалася аж до тієї фатальної днини, коли Володька на її очах плигнув із надувного човна, де сиділи Левко й Іван, у зовсім спокійну водну стихію, і так ніколи й не виринув, наче розчинившися в океані, бож його тіла, попри тривалі пошуки і самої Тетяни Тимофіївни, і рятувальної прибережної варти так і не знайшли, і він, Лужний, ще тоді був певен, вислухуючи слізні запевнення Тетяни Тимофіївни, мовляв, Володька — надто добрий плавець, він не міг утопитися, він живий і ще повернеться, — був певен, що Володьчиного тіла ніколи й не знайдуть, бо саме тоді, коли він, Лужний, мірою можливого потішав Мироненків, він ніяк не міг притлумити в собі враження, що, властиво, все сталося точнісінько так, як це він, Лужний, давно передчував, і йому ставало лячно за думки, що ворушилися в ньому, хоч і не так ясно, як тепер, ще тоді, коли в його присутності Тетяна Тимофіївна запливала з малим Володькою світ-заочі, а Іван Харитонович бігав на березі, білий від хвилювання, хапаючися за серце, як це десять років перегодя він хапався, бідкаючися Лужному в день святкування Володьчиного дня народження, коли син заявив батькові, що він, Володька, скінчивши коледж, конче піде вчитися до морського училища, хоча Іван Харитонович за всяку ціну волів відтягти свого Володьку від ненависної, навіюваної йому самим дияволом, кар’єри, лро яку Володька, підтримуваний матір’ю, мріяв мало не з лелюшок. Зрештою, ця Володьчина надто велика любов до моря, успадкована нібито від матері, особисто йому, Лужному, завжди здавалася підозрілою, особливо коли він, Лужний, спостерігав Володьку в воді.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |