Словник Української Мови
Буква
1. Посадовець у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, заступник старости, який допомагав йому в управлінні староством (адміністративно-територіальною одиницею) та міг виконувати судові функції.
2. У деяких регіонах України (наприклад, на Гуцульщині) — обраний або призначений помічник, заступник старости села (громади), який допомагав у вирішенні господарських та адміністративних справ.
Приклад 1:
Від шляху, де вже іржало і чвакало, збризкувало зброєю та перехоплювалося озвірі-лими голосами, перед Жолкевським з’явилися ті, кого він чекав: слуцький староста князь Ієронім Ходкевич, брацлавський воєвода князь Януш Збаражський та староста Юрій Струс, підстароста білоцерківський князь Булига Курцевич, могильовський полковник Буйвіда, пан Станіславський і капітан німецьких ландскнехтів і пікінерів Вернер. Полковник найманої мадярської кінноти Лепшень і паволоцький князь Кирик Ружинський уже були тут, біля нього.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”