Словник Української Мови
Буква
1. Який знаходиться на висоті, на горі або на височині; розташований вище за навколишню місцевість.
2. Який відрізняється високим духовним, інтелектуальним або моральним змістом; повний благородних почуттів, ідей або прагнень.
3. Який викликає почуття захвату, радості, ентузіазму; урочистий, тріумфальний.
4. У географії: ділянка земної поверхні, піднята відносно прилеглих територій; височина.
Приклад 1:
Вони зобов’язали і господарів, і гостей супроводжувати кожен піднесений келих із вином безліччю поклонів, щоб у них не вистачило ані сил, ані часу добряче нализатися. «Тому,— захоплювався такою винахідливістю ста- рокитайський історик,— пригощення з випивкою викликали в давнину всього лише загальні веселощі».
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”