підкований

Приклад 1:
Він зрозумів, скоріше, відчув, що це його доганяє той самий козацький сотник, об якого годину тому він витирав ноги… Плечі обм’якли і опустились, і вже нікуди не оглядаючись, тихо й покірно Ясельський сів… Випростав якомога зручніше в тісному передку зімлілі ноги і взявся чомусь перев’язувати на шиї хустинку, ніби вона єдина могла тепер врятувати йому голову… Він зав’язав її тугіше, розчесав пальцями вуса, шовковими петельками защібнув шовкові на кунтуші ґудзики… Тупіт наростав, і ясно вже було чути, як добре підкований кінь гамселить копитами по затверділій глині… І ось із-за карети війнуло гострою хвилею, і перед білим обличчям пана Ясельського, розвернувши на галопі коня, з шаблями у руках темно виріс той самий горбоносий сотник. Його незмигненні, як і у вовка, золоті при місяці очі дивилися на Ясельського холодно і спокійно… Ясельський зрозумів: усе, пощади йому не буде.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”