Словник Української Мови
Буква
1. Покласти, додати щось під щось або до чогось, зазвичай непомітно або таємно.
2. Таємно підкинути, підсунути комусь щось (часто небезпечне, заборонене або компрометуюче) з метою звинувачення, обману або шкоди.
3. У переносному значенні: вчинити підступ, зробити щось неприємне, несподіване для когось, обдурити.
4. У техніці, будівництві: помістити щось під щось для підсилення, вирівнювання або створення опори.
Приклад 1:
збившись у зграї світиться листя… — і клени від кленів гріються… 162 синій куб — то холод… і треба його обміряти щоб знайти місце для грубки а потім грітись весь час його поправляючи аби не перехилявся на бік аби рівно стояв та не дражнив як той що не причиняє дверей та все хилить його та хилить… тож треба знову підкласти полін щоб вільно ходити не натикаючись на гострі його ребра — зашпори у пальцях… обміряти синій куб — то напиляти та наколоти дрова розпалити у грубці — і зробити перші записи вимірів… та чим далі то робити ті записи все важче: ми стоїмо майже поруч але не пам’ятаємо про перші великі числа… а кинуте кимось іще одне поліно гасить надію навіть побачити синій куб… 163 глина блищить а там де краплі довго і монотонно попадають одна в одну — вибрунюються глиняні чарочки повні і трохи неповні і знову повні… врешті-решт це і є початок безмежного дерева глини вигляне з ночі сонце і випалить чарочки аби щебіт наповнив їх… і тоді весна розіллється морем зелені та й заховає глину і чарочки з глини… якось на початку літа я розкопав біле гніздо снігу… о як він пручався блиском зелених кристалів… о як він кричав білим серцем… о як він плакав над почорнілим гніздом… БІЛОЮ КВІТКОЮ — хто там? — свої… — та хто?
— Тютюнник Григорій, “Вир”