Ацетоліз — хімічний процес розщеплення (лізис) органічних сполук, зокрема жирних кислот або їх похідних, під дією оцтової кислоти або її ангідриду, часто з утворенням метилових кетонів.
-
ацетоніл
Ацетоніл — застаріла назва хімічної сполуки, що відповідає за структурою ацетильній групі, яка входить до складу різних органічних речовин; синонім до терміну “ацетил” (CH₃CO-).
Ацетоніл — у вузькому, історичному значенні: радикал ацетону (пропанону) CH₃-CO-CH₂-, що утворюється при відщепленні атома Гідрогену від метильної групи.
-
ацетонілацетон
Ацетонілацетон — органічна сполука, кетон, що має формулу CH₃C(O)CH₂C(O)CH₃; безбарвна рідина, важливий промисловий продукт та проміжна речовина в органічному синтезі, зокрема для виробництва фарбників, лікарських засобів та інгібіторів корозії.
-
ацетоніліден
Ацетоніліден — хімічний термін, що позначає двовалентну радикальну групу (CH₃)₂C=, яка утворюється з ацетону шляхом видалення двох атомів водню з одного й того ж атома вуглецю карбонільної групи.
-
ацетонітрил
Ацетонітрил — органічна сполука, безбарвна летка рідина зі слабким запахом, що є найпростішим одноосновним нітрилом оцтової кислоти (хімічна формула CH₃CN); широко застосовується як розчинник у хроматографії, органічному синтезі та виробництві лікарських засобів.
-
ацетоноціангідрин
Ацетоноціангідрин — органічна сполука, що належить до класу ціангідринів, похідне ацетону, у якому одна гідроксильна група замінена на ціаногрупу; безбарвна рідина з характерним запахом, що застосовується в органічному синтезі, зокрема для отримання метакрилату метилу.
-
ацетонування
Процес обробки ацетоном, наприклад, для видалення жиру, очищення поверхні або екстракції певних речовин.
У медицині — патологічний стан, що характеризується накопиченням у крові та виділенням з сечею кетонових тіл (ацетону), який часто виникає при цукровому діабеті, голодуванні або важких порушеннях обміну речовин.
-
африкативний
1. (у фонетиці) Який утворюється внаслідок повільного розмикання зімкнених органів мовлення, в результаті чого вихід повітря супроводжується тертям; що є африкатою. Африкативні приголосні (наприклад, [ц], [ч]).
-
африкатний
1. (у фонетиці) Позначає приголосний звук, що утворюється шляхом поєднання зімкнення та щілинного виходу повітря, тобто складається з двох фаз — імплозивної (мигтівого закриття) та експлозивної (розмикання з переходом у щілинний звук).
2. (про звук) Такий, що є африкатою; утворений за африкатним способом (наприклад, українські звуки [ц], [ч], [дж]).
-
африкація
1. (лінгвістика) Фонетичний процес або артикуляційна ознака, що полягає в наближенні язика до задньої частини ясен (альвеол) при вимові деяких приголосних звуків, що надає їм специфічного “шиплячого” відтінку; африкатизація.
2. (історична демографія) Масове переселення або депортація населення на територію Африки, зокрема в контексті колоніальної політики.