1. (в біології) найдавніший, примітивний тип організації клітини, що не має чітко оформленого ядра (нуклеоїд); прокариотична клітина.

2. (в історії та археології) умовна назва найдавнішого періоду в історії людської культури, що передує палеоліту та відноситься до епохи первісних предків людини (гомінід).

1. Напрямок палеомагнетизму, що вивчає залишкову намагніченість археологічних об’єктів (кераміки, печей, кованих виробів тощо) для датування та реконструкції технологій їх виготовлення.

2. Властивість археологічних артефактів зберігати залишкову намагніченість, що виникла під час їхнього нагрівання в минулому (наприклад, при випалі або ковці).

1. Назва викопного птахоподібного динозавра (Archaeornis), що жив у юрському періоді; вважається однією з найдавніших відомих птахоподібних рептилій, близькою до археоптерикса.

2. У широкому вжитку — застаріла або рідковживана назва для археоптерикса, викопної тварини, що поєднує ознаки плазунів і птахів, яку часто називають першим або найпримітивнішим птахом.

1. У ботаніці: зародкова спора, що утворюється в архегоніях (органах статевого розмноження) деяких вищих рослин (мохів, папоротей) і дає початок гаметофіту.

2. У мікології: спора, що виникає безпосередньо в результаті редукційного поділу клітини (мейозу) у грибів.

1. Спеціалізована бібліотека або архів, що зберігає колекцію стародавніх рукописів, давніх книг, документів та інших матеріалів, що мають археологічну, історичну чи культурну цінність.

2. Утворене від грецьких слів «архео» (давній) та «тека» (сховище) найменування для установ, музеїв або відділів бібліотек, що фокусуються на збиранні та вивченні античних текстів і пам’яток писемності.

Археофіт — вид рослин, який був інтродукований (завезений) на певну територію людиною або розповсюдився завдяки її господарській діяльності в давні часи (зазвичай до 1500 року, тобто до початку Великих географічних відкриттів), і який згодом натуралізувався.

Археофіт — рослина-чужорідний вид (адвентивна рослина), що відноситься до найдавнішої історичної хвилі занесення на нову територію, часто пов’язаної з початком землеробства, розвитком торгівлі та міграціями народів.

1. Рослини, які були, завезені на певну територію людиною в давні часи (зазвичай до відкриття Америки в 1492 році) та повністю натуралізувалися, тобто здатні до самовідтворення без участі людини.

2. У більш вузькому, історико-ботанічному значенні — група чужорідних видів рослин, що проникли на територію України та інших регіонів Східної Європи в період з античності до кінця XV століття, часто у зв’язку з міграціями народів, розвитком торгівлі та землеробства.

1. (палеонтологія) Викопний організм, що належить до найдавніших багатоклітинних тварин, представник типу археоцитів (Archaeocyatha), які існували в кембрійському періоді та утворювали рифи.

2. (біологія) Клітина, що виконує захисну та фагоцитарну функцію в організмі деяких безхребетних тварин (наприклад, губок).

Археоціати — викопні організми, що належать до класу Archaeocyatha, які існували в ранньому кембрії та були одними з перших рифоутворювачів; мали вапняковий скелет кубкоподібної або циліндричної форми.