Словник Української
Електронний пристрій для відтворення звукових записів, який може працювати з різними носіями інформації (наприклад, компакт-дисками, магнітними касетами, цифровими файлами).
Комп’ютерна програма або програмний модуль, призначений для відтворення аудіофайлів у цифровому форматі.
1. Призначений для приймання звукових сигналів, звукових хвиль; що стосується приймання звуку.
2. У техніці зв’язку: що стосується пристроїв або систем, призначених для приймання аудіосигналів (наприклад, аудіоприймальна апаратура, аудіоприймальний пристрій).
1. Технологічний процес або функція приймання, перетворення та обробки звукових сигналів (аудіосигналів) для їх подальшого відтворення, запису чи аналізу; здійснюється спеціальними пристроями (радіоприймачем, тюнером, мікрофоном, звуковою картою тощо).
2. Здатність технічного пристрою або системи сприймати звукові хвилі або електричні сигнали, що несуть звукову інформацію.
3. У психофізіології — процес сприйняття звуків слуховою системою людини чи тварини; слухове сприйняття.
1. Офіційне оцінювання знань, навичок або кваліфікації когось, що зазвичай завершується видачею документа (атестата, свідоцтва) або висновку про відповідність певним вимогам.
2. Процедура перевірки та оцінки майна, цінних паперів або матеріальних цінностей з метою встановлення їхньої вартості, якості чи відповідності.
3. У військовій справі — офіційне оцінювання службової діяльності, бойової та професійної підготовки військовослужбовця для вирішення питання про його відповідність посаді, присвоєння чергового звання або звільнення.
1. Проходити атестацію, офіційну перевірку знань, кваліфікації або придатності до певної діяльності, з метою отримання відповідного документа (атестата, свідоцтва).
2. Отримувати оцінку, характеристику від керівництва або навчального закладу, що підтверджує рівень професійних якостей, успішність у навчанні чи службі.
1. (у психіатрії) патологічний стан, що характеризується повною або частковою втратою здатності до емоційних переживань, сприйняття та вираження почуттів; емоційна спустошеність.
2. (у давньогрецькій культурі та історії права) позбавлення громадянських прав, честі та громадянства, що робило людину поза законом.
1. Який відрізняється від звичайного, типових ознак або характеристик; нехарактерний, нестандартний.
2. У медицині та біології: який не відповідає класичним клінічним проявам, структурі або формі; що має відмінності від нормальної, звичайної картини.
1. (мед.) Відхилення від нормальної структури, форми або функції клітин, тканин чи органів, що може свідчити про передраковий стан або ранню стадію онкологічного захворювання.
2. (біол., загальне) Нетипова, незвичайна будова або властивість будь-якого біологічного об’єкта (клітини, організму), що відрізняє його від більшості представників своєї групи.
1. Такий, що не відповідає загальновизнаним характеристикам, нормам або шаблонам; незвичайний, нетиповий.
2. У медицині та біології: такий, що відрізняється від звичайної клінічної картини, морфологічної будови або функціонування; нехарактерний для звичайного перебігу захворювання або виду.
1. Політична доктрина та ідеологія, що ґрунтується на ідеї тісного військово-політичного, економічного та культурного співробітництва країн Північної Америки та Західної Європи, зокрема в рамках НАТО, спрямованого на захист спільних демократичних цінностей та безпекових інтересів.
2. Геополітична концепція, що розглядає Північну Атлантику не як бар’єр, а як простір, що об’єднує США, Канаду та країни Західної Європи в єдину спільноту зі спільними стратегічними цілями.