Словник Української
1. (про реологічні властивості рідин, гелів, суспензій) Такий, що характеризується здатністю відновлювати свою структуру та збільшувати в’язкість після припинення механічного впливу (наприклад, перемішування або збовтування).
2. (про явище, ефект) Пов’язаний із відновленням початкових структурно-механічних властивостей дисперсної системи після зняття деформуючого навантаження, протилежний тиксотропному.
1. (у медицині та фармакології) такий, що спрямований проти функції щитоподібної залози (тиреоїдної залози), що пригнічує її діяльність або утворення нею гормонів.
2. (про речовини, лікарські засоби) що має властивість знижувати продукцію гормонів щитоподібної залози і застосовується для лікування її гіперфункції (наприклад, при тиреотоксикозі).
Антитілогенез — у філософії та теології: концепція, що заперечує існування кінцевої мети, цілі або задуму в розвитку всесвіту, природи чи історії; протилежність тезі про теологенез (божественне задумане завершення).
Антитілогенез — у критичній теорії та літературознавстві: метод або підхід, спрямований на деконструкцію або спростування передбачуваних кінцевих цілей, ідеологічних завершень або обов’язкових наративних розв’язок у тексті, суспільстві чи культурному явищі.
1. Біологічний процес утворення специфічних антитіл (імуноглобулінів) плазматичними клітинами імунної системи у відповідь на проникнення в організм антигену (наприклад, бактерій, вірусів, чужорідних білків).
2. У клінічній та лабораторній практиці — показник імунної відповіді організму на інфекцію або вакцинацію, що визначається за наявністю та концентрацією специфічних антитіл у сироватці крові.
1. Прикметник до слова “антитоксин”: такий, що стосується антитоксину, властивий йому.
2. Призначений для нейтралізації токсинів, протидії їх шкідливій дії; сироватковий.
1. (у фізиці) Пов’язаний з антитонами — античастинками до тонів (гіпотетичних частинок, що мають гравітаційний заряд), або властивий їм.
2. (у хімії, про розчин) Має концентрацію розчиненої речовини нижчу, ніж інший розчин або рідина, з якою його порівнюють (протилежне до гіпертонного).
1. (у фізиці) Властивість елементарних частинок, що полягає в існуванні для кожної частинки відповідної античастинки з протилежними квантовими числами (наприклад, електричним зарядом).
2. (у хімії, стереохімії) Взаємозв’язок між молекулами, які є дзеркальними відображеннями одна одної (енантіомерами), але не суміщаються в просторі, подібно до лівої та правої руки.
1. Властивість або стан, коли об’єкт не збігається зі своїм дзеркальним відображенням або не має симетрії, але при цьому зберігає певну закономірність у своїй асиметричній структурі; асиметрія з елементами впорядкованості.
2. (Математика) Властивість бінарного відношення R, за якої з одночасного виконання відношень aRb та bRa для будь-яких двох елементів a та b множини обов’язково випливає, що a = b (наприклад, відношення “≤” на множині дійсних чисел).
3. (Фізика, хімія) Відсутність певних елементів симетрії у фізичній системі або молекулі, що призводить до важливих наслідків у їхніх властивостях (наприклад, оптична активність речовин).
1. (математика) Операція над тензором, яка полягає в утворенні нового тензора шляхом взяття знакозмінної суми всіх тензорів, одержаних з вихідного внаслідок перестановки індексів; результат такої операції — антисиметричний (знакозмінний) тензор.
2. (фізика) Процедура побудови хвильової функції багаточастинкової системи, що задовольняє принципу Паулі, шляхом антисиметризації добутку хвильових функцій окремих частинок (зазвичай за допомогою детермінанта Слейтера).
Антисироватка — специфічна сироватка крові, що містить антитіла проти певних антигенів (наприклад, бактерій, токсинів, чужорідних білків) і застосовується з лікувальною або профілактичною метою.
Антисироватка — лабораторний реактив, що містить антитіла до певних речовин (наприклад, гормонів, білків) і використовується в імунологічних дослідженнях для їх виявлення або кількісного визначення.