Аміноавтотроф — організм (наприклад, бактерія, рослина), здатний самостійно синтезувати всі амінокислоти, необхідні для свого життєдіяльності, з простих неорганічних сполук, і не потребує їх надходження ззовні.

Аміноакрихін — синтетичний лікарський препарат, похідне акридину, що застосовувався переважно в середині ХХ століття для лікування малярії, особливо її певних форм.

Аміноакрихін — хімічна сполука, що використовується в лабораторній практиці та дослідженнях як барвник або основа для синтезу інших речовин.

Аміноалкілування — хімічна реакція, внаслідок якої відбувається введення аміноалкільного замісника (наприклад, амінометильної -CH₂NH₂ групи) в молекулу органічної сполуки, зазвичай шляхом взаємодії з аміном та альдегідом або кетоном (часто за наявності відновника).

Хімічна реакція, внаслідок якої відбувається введення ариламінового залишку (тобто ароматичного вуглеводневого радикала, пов’язаного з аміногрупою -NH₂) в молекулу органічної сполуки, зазвичай шляхом заміщення атома гідрогену.

Аміномеркурування — хімічна реакція, в якій аміногрупа (–NH₂) приєднується до ненасиченої органічної сполуки (наприклад, алкену або алкіну) за участі солей ртуті (найчастіше ацетату ртуті Hg(OCOCH₃)₂) як каталізатора або реагенту, з подальшим відновленням для отримання аміну.

Амінометиленування — хімічна реакція, в процесі якої відбувається введення амінометильної групи (–CH₂–NH₂) або її похідних у молекулу органічної сполуки, зазвичай шляхом взаємодії з формальдегідом (або його еквівалентом) та аміном (або аміаком).

1. Хімічна реакція, внаслідок якої до молекули органічної сполуки вводиться амінометильна група (-CH₂-NH₂) або її похідні; різновид амінометилювання.

1. (біохімія) Органічні сполуки, що містять одну або кілька аміногруп (-NH₂) і є ключовими структурними одиницями білків (протеїнів); природні амінокислоти.

2. (історичне) Назва однієї з груп ранньохристиянських сект, що виникла в IV столітті нашої ери та сповідувала радикальне аріанство, заперечуючи подібність Бога-Сина Богу-Отцю.

1. Органічна сполука, що містить одну або кілька аміногруп (-NH₂) та проявляє осно́вні (лужні) властивості завдяки наявності вільного електронної пари на атомі азоту; синонім до терміна «амін» у контексті його хімічної функції.

2. (У біохімії) Азотовмісна складова частина нуклеотидів (аденін, гуанін, цитозин, тимін, урацил), яка утворює пари основ у структурі ДНК та РНК; застарілий або неточний синонім до термінів «азотиста основа», «нуклеїнова основа».