1. Фахівець з вивчення вірменської мови, літератури, історії та культури вірменського народу; вчений, що спеціалізується на арменістиці.

2. Учень або студент, який вивчає вірменську мову та літературу.

Комплексна наукова дисципліна, що вивчає історію, мову, літературу, культуру, етнографію, релігію та інші аспекти життя вірменського народу.

1. Властиві військовим, армії; військові порядки, звичаї, поведінка, що часто сприймаються як надмірно суворі, формалістичні або відірвані від реальності.

2. Збірний образ або сукупність явищ, пов’язаних з негативними сторонами армійського життя, бюрократизмом, безглуздою муштрою або зловживанням у військовому середовищі.

3. (Переносно) Будь-яка надмірна адміністративна суворість, сліпий формалізм і бездушне виконання наказів, подібні до армійських, в цивільних організаціях або установах.

Армілярієльоз — рідкісний медичний термін, що позначає хронічне захворювання, спричинене паразитичними червами роду Armillifer (зокрема, Armillifer armillatus), яке характеризується утворенням кіст або вузликів у черевній порожнині та інших органах; типовий зооноз, що передається людині при випадковому ковтанні яєць паразита, наприклад, через забруднену воду або при вживанні в їжу недостатньо обробленого м’яса інфікованих тварин (найчастіше змій або гризунів).

1. Вірменська назва вірменського народу, що вживається переважно в історичному контексті або в поетичній мові.

2. (заст.) Один із вірменів; вірменин.

1. (географія) Річка в Україні, права притока Південного Бугу, що протікає територією Вінницької області.

2. (географія) Село в Україні, у складі Тульчинського району Вінницької області, розташоване на однойменній річці.

1. Етнічна група в Індії, що належить до дравідійської мовної сім’ї, представники якої проживають переважно в штаті Раджастхан та сусідніх регіонах; одна з найдавніших автохтонних спільнот Індостану.

2. Історична назва стародавнього народу або племені, що вважається предком частини сучасних індійських народів та часто ототожнюється з носіями ведичної культури та санскриту.

1. У західноєвропейському середньовічному лицарському епосі та літературі — загальна назва зброєносця, молодого воїна або лицаря нижчого рангу, який супроводжував лицаря-сеньйора, носив його зброю та щит (від фр. arnir — «озброєний»).

2. У сучасному вживанні (переважно в історичній літературі, реконструкції) — позначення воїна в обладунках, важкоозброєного лицаря або прототипу лицаря в ранньому середньовіччі.

1. У хімії — властивість атомів хімічних елементів утворювати певну кількість ковалентних зв’язків з атомами інших елементів; валентність.

2. У філософії та релігії (переважно в індуїзмі) — морально-етичний закон, принцип всесвітнього порядку, що визначає правильний шлях життя, обов’язок, праведність, доброчесність.