1. У теорії ймовірностей та статистиці — випадкова подія, яка полягає в тому, що два або більше незалежних явища відбуваються одночасно або послідовно без видимої причинно-наслідкової зв’язку, що може сприйматися як дивовижне або значуще, хоча є результатом випадковості.

2. У побутовому вжитку — дивний, несподіваний і часто іронічний збіг обставин, який, попри відсутність логічного пояснення, здається невипадковим і може навіть сприйматися як ознака долі або вищого задуму.

1. У лінгвістиці — випадок, коли два або більше морфологічно або фонетично подібних слова (пароними) мають протилежне або різко відмінне значення, що може призводити до їхнього плутання або комічних помилок у мовленні.

2. У лексикографії та термінології — принцип або явище навмисного уникнення збігу форми різних понять у системі термінів для запобігання омонімії та двозначності.

1. У філософії та мистецтвознавстві — концептуальна категорія, що позначає принципову відмову від створення візуального образу, зображення чого-небудь, часто як художній прийом або протест проти традиційної образності.

2. У мистецтві — конкретний твір (картина, інсталяція тощо), який навмисно позбавлений звичайного зображувального елемента, акцентуючи увагу на ідеї, порожнечі, тексті або матеріалі.

3. У ширшому сенсі — будь-який об’єкт або явище, що виступає своєрідною протилежністю, запереченням або критикою звичного поняття “зображення”.

1. (Математика, алгебра) Відображення між двома алгебричними структурами (наприклад, групами, кільцями, ґратками), яке є бієктивним і зберігає операції, але змінює їх порядок (тобто є гомоморфізмом, що “обертає” множення). Якщо ізоморфізм f задовольняє умову f(a*b) = f(a)*f(b), то антиізоморфізм задовольняє умову f(a*b) = f(b)*f(a).

2. (Загальніше) Взаємно однозначна відповідність між двома структурованими об’єктами, яка зберігає відношення чи операції, але зі зміною їх напрямку чи порядку на протилежний.

1. У логіці та математиці — логічна операція, що є запереченням імплікації; висловлювання, істинне тоді й лише тоді, коли з істинності першого висловлювання (антецеденту) не випливає істинність другого (консеквенту). Позначається, наприклад, символом ↛ або A ↛ B (читається: “A, але не B”).

2. У формальній логіці — бінарна логічна зв’язка (функція), таблиця істинності якої протилежна таблиці істинності матеріальної імплікації; еквівалентна кон’юнкції A ∧ ¬B (заперечення B).

1. У метеорології — стан атмосфери, протилежний інверсії, коли температура повітря зменшується з висотою, що є нормальним явищем у тропосфері.

2. У математиці та логіці — операція або перетворення, обернене до інверсії; повернення до початкового стану після виконання інверсії.

1. (математика) В теорії груп та алгебр — операція, що є оберненою до інволюції; така операція, що її застосування двічі повертає до початкового стану, але не є тотожним перетворенням, на відміну від інволюції.

2. (біологія, медицина) Процес, протилежний інволюції (зворотному розвитку, атрофії органу або тканини); відновлення, регенерація або розвиток структури після періоду її занепаду.

1. У математиці — гіперкомплексне число, яке є спряженим до кватерніона, але з протилежним знаком уявних одиниць; елемент алгебри, що використовується в теорії обертань та комп’ютерній графіці, часто для представлення відображень або інверсій.

2. У фізиці та інженерії — математичний об’єкт, подібний до кватерніона, але з іншими властивостями перетворення, що може застосовуватися для опису певних видів симетрій, відображень або для розв’язання спеціальних задач у механіці та теорії відносності.