1. Який стосується атракціону (розважального пристрою чи видовища), призначений для нього або властивий йому.
2. Який має характер видовищної, захоплюючої вистави; ефектний, вражаючий.
-
атрей
1. У давньогрецькій міфології — цар Мікен, син Пелопа та Гіпподамії, батько Менелая та Агамемнона, чоловік Аеропи, відомий через прокляття роду Атрідів, що призвело до низки трагічних подій (вбивства, подружня зрада, батьковбивство).
2. У переносному значенні — символ родового прокляття, невблаганної долі або трагічної спадковості в родині.
-
атремія
Атремія — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.
-
атрепсія
Атрепсія (від грец. ἀτροφία — виснаження) — медичний термін, що означає важку форму гіпотрофії або атрофії у дітей раннього віку, яка характеризується різким виснаженням, загальною слабкістю, порушенням обміну речовин та затримкою психофізичного розвитку, часто внаслідок тривалого недоїдання або важкого порушення травлення й засвоєння поживних речовин.
-
атрептичний
1. (мед.) Пов’язаний з атрепсією — важким розладом харчування та розвитку у дітей раннього віку, що характеризується прогресуючим зниженням ваги, загальною слабкістю та затримкою психомоторного розвитку.
2. (перен.) Вкрай виснажений, знесилений, що має ознаки крайньої недоїдання та дистрофії (зазвичай про дитину).
-
атрибутаційний
1. (в мистецтвознавстві, літературознавстві) Пов’язаний з атрибутацією, тобто з установленням автора, часу, місця створення або належності певного твору мистецтва, пам’ятки письменства тощо; що стосується визначення авторства.
2. (в юриспруденції) Такой, що стосується атрибуції — приписування певних дій, намірів або відповідальності конкретній особі чи суб’єкту.
-
атрибутивно-предикативний
1. (Про прикметник) Здатний виконувати в реченні як атрибутивну (означення), так і предикативну (частина складеного присудка) синтаксичну функцію; такий, що може вживатися і в значенні означення, і в значенні присудка.
2. (Про значення, функцію слова) Таке, що виражає означення предмета (атрибутивність) або ж ознаку, що приписується предмету в рамках присудка (предикативність).
-
атрибутика
1. Сукупність предметів, які є характерними, відмінними ознаками чого-небудь, символізують певну діяльність, організацію, явище тощо (наприклад, прапори, емблеми, значки, форменний одяг).
2. У мистецтві: супутні, другорядні деталі, предмети на зображенні, що доповнюють характеристику дійових осіб або обстановки.
-
атрибутний
1. Який виражає ознаку, властивість предмета або явища; що є атрибутом.
2. У мовознавстві: такий, що належить до атрибута (другорядного члена речення, який означає ознаку предмета); що виражає означення.
-
атрибутувати
1. Визначати або встановлювати автора, час створення, місце походження твору мистецтва, пам’ятки писемності тощо на основі аналізу його стилістичних, іконографічних, матеріальних або інших ознак.
2. Приписувати комусь або чомусь певні властивості, риси, якості; розглядати щось як невід’ємну ознаку, характеристику когось або чогось.