Словник Української Мови
1. Представник давньохристиянської секти (авелити), що існувала у Північній Африці в IV столітті; її члени, наслідуючи приклад Авеля, якого вважали одруженим, але цнотливим, вступали в шлюб, однак утримувалися від подружніх статевих стосунків; дітей не народжували, а громаду продовжували через усиновлення.
2. Рідкісне чоловіче ім’я, утворене від латинізованої форми Abelius, яка походить від біблійного імені Авель (гебр. הֶבֶל).
1. Послідовники давньохристиянської секти, що існувала у Північній Африці в IV столітті; вони вступали в шлюб, однак за прикладом Авеля, якого вважали одруженим, але цнотливим, утримувалися від подружніх статевих стосунків і жили в цнотливості; громаду продовжували через усиновлення. Секту описав Авґустин Гіппонський у «De Haeresibus».
2. Рідше — загальна назва послідовників будь-якого вчення, що проповідує аскетизм і цнотливість у шлюбі.
(лат. Abeona — від abire — іти геть) — другорядна римська богиня, покровителька подорожей та від’їздів; за традицією, охороняла дітей, які вперше покидали рідну оселю. Парна богині Адеона (покровителька повернення додому) разом з нею утворювали парний ритуал відходу і повернення.
1. (у біології) що стосується аберантів — організмів, які відхиляються від типової для виду будови або поведінки; відмінний від норми, аномальний.
2. (переносно, рідко) такий, що суттєво відхиляється від звичайного, прийнятого; нетиповий, відмінний.
(від лат. abaliēnatio — відчуження, передача права власності) — 1. У римському праві: відчуження власності, передача майнових або речових прав іншій особі будь-яким законним способом (продаж, дарування, спадкування тощо).
2. Переносно (у Цицерона та пізніших латинських авторів): відчуженість, відсторонення, охолодження; втрата прихильності або близькості.
Абанація — у середньовічному праві: повне або часткове позбавлення майнових прав, конфіскація майна, яка застосовувалася як кримінальне покарання або як санкція за порушення феодальних зобов’язань.
Абанація — в історії: акт оголошення когось поза законом, що тягло за собою втрату всіх прав та захисту з боку держави (синонімічне значення до “проскрипції”).
1. У давньогрецькій міфології — цар Аргоса, син Посейдона та нимфи Аретуси, засновник міста Абантія в Фокіді, епонім племені абантів.
2. Представник стародавнього грецького племені, що мешкало в Евбеї та Фокіді, відомого своїми воїнами-списоносцями.
1. (у ботаніці) розташований або спрямований від верхівки до основи; протилежний до апікального.
2. (у зоології) розташований на протилежному від верхівки (апікального кінця) боці органу або структури.
1. У лінгвістиці — втрата артикуляційної чіткості при вимові звука, що призводить до його послаблення або зникнення в мовленнєвому потоці.
2. У медицині — хірургічна операція, спрямована на видалення кінцівки або її частини шляхом роз’єднання в суглобі (артикуляції).
1. Стосовний до селища Абати (Абатів) або його мешканців; властивий йому, що походить звідти.
2. Стосовний до села Абатів (Абатівка) або його мешканців; властивий йому, що походить звідти.