Словник Української Мови
1. Зазнавати нападу, нападуватися, бути атакованим (про військові об’єкти, позиції, території).
2. Піддаватися різкій критиці, осуджуватися, бути об’єктом нападу (в полеміці, дискусії).
3. Зазнавати інтенсивного впливу чогось негативного (наприклад, хвороби, мікробів, шкідників).
1. У давньогрецькій міфології — персоніфікація засліплення, божевілля, безрозсудної пристрасті, що веде до безглуздих вчинків і згубних наслідків; богиня помилки, обману та погибелі, донька Зевса (або Ериди).
2. У переносному значенні — стан морального чи розумового затьмарення, осліплення пристрастю, що призводить до фатальних помилок і лиха.
1. (у геології) такий, що не пов’язаний із тектонічними процесами або рухами земної кори; що має нетектонічне походження.
2. (у геології) такий, що не має чіткої внутрішньої будови або закономірного розташування складових частин (про гірські породи, рудні тіла тощо).
1. У Стародавньому Римі — головний режисер, постановник і керівник театральної трупи (лат. Atellanae), який часто виконував і головні ролі в особливому жанрі народної комедії-фарсу, що походить з міста Ателла.
2. Жанр давньоримської народної комедії (ателлана), для якого характерні короткі імпровізовані сценки з постійними масками-персонажами, сатиричний зміст і часто непристойний гумор.
1. (мед.) Пов’язаний з ателектазом, що стосується ателектазу; властивий ателектазу.
2. (мед.) Який знаходиться в стані ателектазу; що є ателектазом.
Ателестит — власна назва мінералу, водного арсенату свинцю з хімічною формулою Pb₃(AsO₄)₂·2H₂O, який кристалізується в моноклінній системі та утворює призматичні кристали або зернисті агрегати різних відтінків жовтого кольору.
1. (в античній Греції) майстерня художника, скульптора або архітектора, де він працював і навчав учнів.
2. (у сучасному вжитку) художня студія, майстерня, особливо живописця або скульптора.
3. (переносно) творче середовище, школа, коло митців, об’єднаних спільними поглядами або навколо одного майстра.
Ателодонтія — рід викопних ссавців родини диноцератів, що існував у пізньому еоцені на території сучасної Північної Америки.
Ателоміелія — рід викопних морських тварин класу голкошкірих, що існував у крейдовому періоді; представники цього роду мали видовжене тіло, що складалося з численних сегментів, та були поширені на території сучасної Європи.
1. (у ботаніці) що стосується ателоміції — особливого типу росту рослин, при якому верхівкова клітина або клітини меристеми залишаються активними протягом усього життя пагона, забезпечуючи його необмежене подовження.
2. (у ботаніці) що має ознаки ателоміції; такий, що росте шляхом ателоміції (на противаху симподіальному росту).