Словник Української Мови
1. Відчуття провини, усвідомлення своєї відповідальності за вчинення чогось забороненого, шкідливого або морально неприйнятного; стан людини, яка визнає себе винною.
2. Юридичний стан особи, встановлений обвинувальним вироком суду; факт доведеної провини у вчиненні правопорушення або злочину.
1. Вишивання золотими або срібними нитками, особливо на оксамиті або шовку, що є традиційним українським декоративно-ужитковим мистецтвом.
2. Процес створення гаптару — художньо вишитого церковного одягу, покровів, хоругв тощо.
Жіночий рід до слова “винуватець”: жінка або дівчина, яка вчинила щось засуджуване, недобре або протизаконне, і на яку покладається відповідальність за цей вчинок, провину.
Жінка, яка є причиною, джерелом чогось (зазвичай негативного).
1. Жінка або дівоча особа, яка вчинила провину, злочин або недобрий вчинок; та, що винна у чомусь.
2. Жінка або дівоча особа, яка є причиною, джерелом чогось (зазвичай негативного).
1. Той, хто вчинив щось заборонене, шкідливе або недоброчесне; особа, винна у чомусь, провинилася.
2. Той, хто є причиною чогось (зазвичай негативного), джерелом якихось неприємностей, лиха.
1. Команда, особовий склад, який обслуговує транспортний засіб (судно, літак, танк, космічний корабель тощо).
2. Закритий колісний екіпаж (карета, коляска) для перевезення людей, запряжений кіньми.
3. Військовий підрозділ (обслуга), який діє як єдине ціле при обслуговуванні певної бойової одиниці техніки (наприклад, гарматний екіпаж, екіпаж танка).
1. Стосовний до Гаптара, пов’язаний із цим селом (нині село в Івано-Франківській області України).
2. Стосовний до Гаптарської сільської ради або Гаптарської територіальної громади.
3. Стосовний до Гаптарського лісництва або інших місцевих об’єктів, що мають у назві це слово.
1. Дія за значенням дієслова “виношувати” — тривалий процес носіння чогось на собі, часто з метою звикання або пристосування (наприклад, про новий одяг або взуття).
2. Переносне значення: тривале та ретельне обдумування, формування якоїсь ідеї, задуму, творчого заміру або почуття перед їхнім втіленням у життя.
3. У біологічному та медичному контексті — період вагітності, виношування плоду.
1. У давньоруській та українській княжій добі — придворний чин, особа, відповідальна за подавання напоїв (переважно вина) під час бенкетів, трапез або церемоній.
2. У переносному значенні — той, хто черпає, роздає вино; виночерпач.