Словник Української Мови
1. Заключна частина художнього твору (роману, п’єси, кінофільму тощо), в якій розповідається про подальшу долю героїв після завершення основної дії або дається авторська оцінка описаних подій.
2. Перен. Заключний етап, фінал якоїсь події, процесу або періоду, що настає після їхнього основного розвитку.
Процес перетворення кінетичної енергії вітру в електричну енергію за допомогою вітроелектричних установок (вітрових турбін або вітряків).
Галузь енергетики, що займається виробництвом електроенергії з використанням сили вітру, а також комплекс технічних заходів із впровадження таких технологій.
1. Хімічна сполука германію з металами, що належить до класу інтерметалічних сполук.
2. (астрон.) Гіпотетична планета Сонячної системи, орбіту якої передбачали за межами орбіти Нептуна до відкриття Плутона; також — транснептуновий об’єкт.
Вітродентин — власна назва українського виробника будівельних та оздоблювальних матеріалів, що спеціалізується на виготовленні вентильованих фасадів, фасадних панелей та сайдингу.
1. (мед., псих.) Схожий на епілепсію або її прояви; властивий епілепсії.
2. (псих.) Тип акцентуації характеру або психопатії, що характеризується схильністю до злобно-нудотного настрою, роздратованості, вибухів агресивності, в’язкістю мислення та педантичністю.
1. (істор.) Донька германа — керівника козацького війська в Запорозькій Січі.
2. (перен., рідко) Донька видатного, авторитетного козацького ватажка або старшини.
Вітродвигун — технічний пристрій або механізм, який перетворює кінетичну енергію вітру на механічну роботу для приводу різних машин (наприклад, насосів, генераторів, млинів).
Вітродвигун — синонімічна назва для вітряного двигуна або вітросилової установки, що є складовою частиною вітряка.
Вітрогін — власна назва українського народного танцю швидкого темпу, що поширений на Полтавщині, із характерним обертанням (кружінням) пари.
Вітрогін — власна назва музичної пісенно-танцювальної форми, що супроводжує однойменний танець, а також мелодія для нього.
1. (мед.) Такий, що здатний спричиняти епілептичні напади або судомну активність головного мозку; провокувальний щодо епілепсії.
2. (мед.) Пов’язаний з виникненням або розвитком епілепсії; стосовний до факторів, що призводять до епілептиформних розладів.
1. Група споріднених індоєвропейських народів, що в давнину населяли Центральну та Північну Європу, а згодом заселили значні території Західної Європи та Скандинавії, до яких належать, зокрема, готи, франки, сакси, вандали, а також сучасні німці, англійці, голландці, скандинави та інші.
2. Представники цих народів у давнину, а також загальна назва для сучасних народів, що розмовляють мовами германської групи (німецькою, англійською, шведською тощо).