Словник Української Мови
Апологія, -ї, ж., книжн. Слово означає захист або вихваляння когось або чогось, що може бути висловлено усно або письмово.
Як приклад використання: у публіцистиці найчастішим способом апології капіталізму є прагнення його прихильників представити цей суспільний устрій в сучасних реаліях як “новий” та якісно інший (Ком. Укр., 5, 1961, 73).
Особина, яка з’явилася на світ внаслідок безстатевого розмноження.
Апоморфін — це лікарський засіб, що використовується для викликання блювання та сприяє відхаркуванню.
Його отримують із морфіну шляхом напівсинтезу, де на алкалоїд діють хлористоводневою кислотою.
Ця речовина успадковує окремі фармакологічні якості вихідної сполуки, зокрема має невиражену знеболювальну дію та впливає на центр дихання.
Це метод лікування алкоголізму, заснований на формуванні умовного рефлексу. Його суть полягає в тому, що після ін’єкції алкалоїду апоморфіну, що викликає блювоту, у пацієнта виробляється стійка рефлекторна реакція у вигляді нудоти та блювоти на прийом спиртних напоїв.
Апоневроз — це сухожильна структура у вигляді широкої пластини, за допомогою якої плоскі м’язи кріпляться до кісток.
Апопласт — це суцільна мережа клітинних стінок та міжклітинників у рослинних тканинах, що утворює вільні шляхи для переміщення речовин.
Прикметник, що стосується апоплексії, наприклад: апоплексичний удар.
Апретувати (док. та недок., перех., техн.) — піддавати тканину, шкіру або подібні матеріали завершальній обробці за допомогою спеціальних хімічних речовин.
Дивись статті «аз» та «ди».
Детальний опис терміна наведено у статті «азотобактерії».