Словник Української Мови
Кардіоліпін — фосфоліпід, що міститься переважно у внутрішній мембрані мітохондрій клітин серцевого м’яза та грає ключову роль у роботі дихального ланцюга та окисного фосфорилювання.
Кардіоліпін — антигенний ліпідний компонент, що використовується в серологічних тестах (наприклад, реакції Вассермана) для діагностики деяких інфекційних захворювань.
Діазорозчин — хімічний реактив, водний розчин діазонієвої солі, що утворюється при діазотуванні первинних ароматичних амінів нітритом натрію в кислотному середовищі; застосовується в аналітичній хімії та виробництві азобарвників.
1. (мед.) Хірургічна операція, що полягає у розтині спайок, які обмежують рухливість серця, ураженого констриктивним перикардитом.
2. (біол., заст.) Розчинення або руйнування клітин серцевого м’яза.
1. (у фотографії та поліграфії) світлочутливий матеріал на основі діазосполук, який під дією ультрафіолетового випромінювання втрачає здатність до розчинення або змінює колір, що використовується для створення копій оригіналів (діазокопіювання) або у виробництві друкованих плат.
2. (у мікроелектронці) спеціальний фоторезист, основним компонентом якого є діазосполука; застосовується у фотолітографічних процесах при виготовленні напівпровідникових приладів та інтегральних мікросхем.
Розділ медицини, що вивчає будову, функції та захворювання серця і судин, а також розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики.
1. Хімічна реакція, що відбувається між діазосполуками та іншими речовинами (наприклад, фенолами, амінами), з утворенням азобарвників або інших продуктів; застосовується в аналітичній хімії для виявлення та визначення різних сполук.
2. Медико-лабораторна реакція (діазореакція Ерліха), що використовується для якісного та кількісного визначення білірубіну в сечі; заснована на утворенні червоного азобарвника при взаємодії білірубіну з діазореактивом.
1. Стосунковий до кардіології; властивий кардіології, пов’язаний із нею.
2. Призначений для діагностики, лікування чи дослідження захворювань серця.
1. Лабораторний метод діагностики туберкульозу, що полягає у внутрішшошкірному введенні туберкуліну (препарату туберкульозних бактерій) з подальшою оцінкою місцевої реакції організму; проба Манту.
2. Загальна назва групи імунологічних проб, що ґрунтуються на використанні діазосполук для виявлення певних речовин або діагностики деяких захворювань.
Лікар-спеціаліст, який діагностує та лікує захворювання серця і судин.
Метод рентгенологічного дослідження серця та великих кровоносних судин, при якому за допомогою спеціальної апаратури отримують серію рентгенівських знімків (кінокадрів) з подальшим їх відтворенням у вигляді кінофільму, що дозволяє вивчати рух контурів серця та пульсацію судин у динаміці.