Словник Української Мови
Діаподій — у геології: глибинна інтрузивна тіла, що має форму стовпа або циліндра, утворене внаслідок прориву розплавлених магматичних мас через вищерозташовані гірські породи.
Діаподій — у тектоніці: ядро антиклінальної складки, утворене пластичними породами (наприклад, сілью, глинами), які під тиском витискаються вгору, прогинаючи та прорізаючи вищі, жорсткіші шари.
1. (діал.) Шия, потилиця; загривок.
2. (перен., розм.) Про людину, яку розглядають лише як фізичну силу для виконання важкої роботи.
1. (в біології) такий, що стосується каритипу — характерного набору хромосом клітини, який визначається їх кількістю, розміром та формою.
2. (в медицині) такий, що пов’язаний з діагностикою або дослідженням хромосомних аномалій та патологій (наприклад, каритивне дослідження).
1. (мед.) Процес виходу клітин крові (переважно лейкоцитів) крізь стінки капілярів у навколишні тканини без видимих пошкоджень судин, що спостерігається при запальних процесах.
2. (геол.) Процес проникнення розплавленої магми крізь тріщини та пори гірських порід без руйнування їх структури.
Каритив — власна назва лікарського засобу, що містить діючу речовину карведилол; застосовується для лікування артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності та ішемічної хвороби серця.
1. Стосунний до Каринтії — історичної області на півдні сучасної Австрії, або її населення.
2. Стосунний до Каринтії — федеральної землі Австрії, її адміністративного устрою, культури чи географічних особливостей.
3. Стосунний до словенського регіону Корушка (словен. Koroška), історично пов’язаного з Каринтією, або до його корінного населення — каринтійських словенців.
1. У біології — стан тимчасової призупинки розвитку, глибокого спокою або різкого уповільнення життєвих процесів у організмі, що виникає як пристосування для переживання несприятливих умов (наприклад, сезонних — зими, посухи).
2. У медицині — тимчасова зупинка або перерва в перебігу захворювання, у функціонуванні органу (наприклад, діапауза дихання).
1. Жіноче особове ім’я латинського походження (лат. Carina), що вживається в українській мові.
2. (Астрономія) Сузір’я південної півкулі неба, частина колишнього великого сузір’я Корабель Арго.
3. (Геологія) Різновид вулканічного кратера, що має видовжену, подовжену форму.
4. (Ботаніка) Нижня, часто човноподібна пелюстка у квітці рослин родини бобових, що захищає репродуктивні органи; також називається “ковпачком”.
1. Властивість або характеристика чогось, що охоплює широкий спектр, різноманітність аспектів, можливостей або варіацій у певних межах.
2. У техніці та науці — здатність пристрою, системи або явища функціонувати, вимірювати або проявлятися в певних межах (наприклад, частотних, амплітудних, діапазоні значень).
3. У мистецтві (переважно музиці та вокалі) — обсяг, широта звукових можливостей інструменту або голосу; здатність охоплювати низькі, середні та високі тони, частоти.
1. Музичний інструмент, що складається з набору дзвонів (зазвичай від 23 до 77), настроєних за хроматичним звукорядом, та механічного або клавішного пристрою для гри на них; встановлюється на дзвіницях, ратушах, вежах.
2. Механічний годинник з дзвінковим пристроєм, що автоматично відтворює мелодії на наборі дзвонів у певний час.
3. Мелодія, що виконується дзвонами такого інструменту.