Словник Української Мови
1. (геологія) Гірські породи, структура яких порушена внаслідок інтенсивних тектонічних рухів, що призвели до подрібнення, зім’яття або перетирання мінеральних зерен.
2. (медицина, застаріле) Рідкісний термін для позначення навмисного перелому кістки з метою виправлення її деформації.
Катаклазит — гірська порода, що утворилася внаслідок дроблення та перетирання мінералів під дією тектонічних рухів (катаклазу), зберігаючи при цьому свій основний мінеральний склад.
Катаклазит — мінерал, різновид польового шпату (мікрокліну), що має характерну сітчасту структуру уламків, деформованих внаслідок механічного впливу.
Дііндоксил — хімічна сполука, похідна індолу, що використовується в органічному синтезі та дослідженнях; точна структурна формула залежить від позиції заміщення.
1. (геол.) Деформація та руйнування мінеральних зерен у гірських породах під впливом тектонічних рухів, що призводить до їхнього подрібнення, розтирання або пластичного перекристалізавання без суттєвої зміни хімічного складу.
2. (мед., заст.) Насильницький перелом кістки; рідше — розрив зв’язок або м’язів.
Органічна сполука, похідна аміну, у якій два ізопропільні замісники приєднані до атома азоту; використовується як проміжний продукт в органічному синтезі та промисловості.
Катакергак — власна назва вигаданого персонажа, який використовується в українській лінгвістичній традиції як узагальнене ім’я для позначення неіснуючої, абстрактної або випадкової особи в мовних прикладах, аналогічно до “Петрик” або “Івасик”.
Катакергак — умовний термін або неологізм, що іноді вживається в метамовних контекстах (наприклад, в теорії мови, семіотиці) для позначення будь-якого довільного мовного знака або імені без конкретного референта в реальному світі.
1. Один з двох японських складівних фонетичних алфавітів (разом із хіраґаною), що використовується для запису запозичених слів (окрім китайських), транскрибування іноземних власних назв, наукових термінів, а також для надання тексту акценту чи емоційного забарвлення; складається зі спрощених фрагментів китайських ієрогліфів і має чіткі, кутові форми знаків.
Органічна сполука з класу кетонів, ізомер діізопропілкетону, що має формулу (CH₃)₂CHCH₂C(O)CH₂CH(CH₃)₂; безбарвна рідина з характерним запахом, що застосовується як розчинник у промисловості.
1. У геології — найглибша зона земної кори, розташована під глибинними породами (плутонічними) та метаморфічними породами мезозони, що характеризується високим ступенем метаморфізму за високих температур і тисків.
2. У біології (застаріле) — нижня частина тіла деяких одноклітинних організмів, зокрема інфузорій, розділена перетяжкою від верхньої частини (епизони).
Діізоаміл — технічна назва ізомерної суміші вуглеводнів, переважно 2-метилбутану (ізопентану), що застосовується як розчинник або сировина в органічному синтезі.