Це застаріле прикметникове слово, що походить від іменника «атрамент».
-
атрезія
Атрезія — це вроджена патологія, що полягає у повній відсутності або неповному розвитку фізіологічних отворів тіла, таких як піхва, анус чи уретра. Цей стан також може виникнути набутим шляхом внаслідок важкого запального процесу.
-
атрибут
1. філос. Властивість, яка є суттєвою та невіддільною від об’єкта чи феномена. Наприклад, рух вважається атрибутом матерії.
2. Характерна риса або предмет, що слугують виразною прикметою певної особи чи явища. Як ілюстрація: скромність і строгість описуються як невід’ємні, святі атрибути Леніна; пальма в Туреччині є символом родючості та неодмінною приналежністю весільного ритуалу.
3. грам. У мовознавстві, зокрема західноєвропейському, це термін-відповідник поняттю «означення».
-
атрибутивний
У граматиці: що має означувальну функцію.
Цей термін також позначає член речення, який виконує роль означення.
-
атрибутивність
Абстрактний іменник, утворений від прикметника «атрибутивний».
Властивість, що відповідає значенню цього прикметника.
-
атрибуціонізм
Це практика визначення авторства художнього твору або його належності до певного мистецького напряму, що не має достатніх підстав для такого висновку.
-
атрибуція
Атрибуція — це процес встановлення достовірності (автентичності) художнього твору, а також визначення його автора, місця та часу створення; синонім слів «достовірність», «автентичність». Наприклад, точно встановленою є атрибуція сепії «Тріо» (за книгою «Життя і творчість Т. Г. Шевченка», 1959, стор. 346).
-
атрихія
В медицині: стан, коли волосся повністю відсутнє.
-
аттикург
Це пілон, переріз якого має форму прямокутника.
-
аттифе
Аттифе – це жіночий головний убір у вигляді невеликої шапочки, що має серцеподібну форму та каркасну основу. Його традиційно виготовляли з чорного оксамиту, декоруючи пір’ям і дорогоцінними каменями. Цей предмет одягу став популярним у Франції в XVI столітті.
Історичний термін “аттифе” також позначає каркас для головного убору, виконаний у формі серця. На таку основу в епоху пізнього Середньовіччя та Відродження натягали легку вуаль.