Словник Української Мови
Властивість або стан того, що можна перевірити, підтвердити, довести; достовірність, правдивість.
У логіці та теорії пізнання — властивість судження, вислову або теорії бути істинними або хибними, тобто можливість їх емпіричної або логічної перевірки.
1. Низькопробне наслідування, безглузде повторення чи спотворення творчості видатних попередників у літературі, мистецтві, науці тощо, що свідчить про відсутність оригінальності та творчої самостійності.
2. (У ширшому значенні) Підпорядкування застарілим зразкам, догматичне слідування вже віджилим ідеям, методам або стилям, що заважає розвитку.
Віридин — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі (сучасна адміністративна одиниця — Білгород-Дністровська міська громада).
Віридин — власна назва села в Україні, розташованого в Хмельницькій області, Кам’янець-Подільському районі (сучасна адміністративна одиниця — Кам’янець-Подільська міська громада).
1. (хімія) Ненасичений вуглеводень аліфатичного ряду з одним подвійним зв’язком, що містить сім атомів вуглецю у молекулі; належить до групи алкенів, загальна формула C₇H₁₄.
2. (географія, власна назва) Рідкісна вживана назва для позначення семи певних об’єктів, місцевостей або явищ, об’єднаних за певною ознакою (за аналогією до “пентагон”, “гексагон”).
Послідовник, наслідувач якогось художнього, наукового чи іншого напряму, який сліпо копіює зразки, не вносячи нічого нового, свого, і тим самим сприяючи занепаду, виснаженню оригінальної течії.
Віридарій — у Стародавньому Римі: державний чиновник, який займався наглядом за дорогами, їхнім утриманням та ремонтом, а також контролював безпеку руху.
Віридарій — у середньовічній Європі, особливо у Візантійській імперії: посадовець, відповідальний за стан та функціонування громадських споруд, часто мостів і доріг.
1. У музичній теорії — звукоряд із семи послідовних звуків, розташованих у порядку висоти, що вважається основною структурною одиницею діатонічних ладів.
2. У давньогрецькій музиці — семиступеневий інтервал, що охоплює квінту з доданим тоном на кожному кінці, який був основою для побудови музичних систем.
Хірургічна операція, при якій створюють анастомоз (сполучення) між протокою підшлункової залози (вірзунговим протоком) та тонкою кишкою (ентероном), що застосовується для відновлення відтоку підшлункового соку при його порушенні.
Епігнатія — власна назва роду викопних плазунів ряду проторозаврів, що існували в пермському періоді.
Вірзунгографія — метод рентгенологічного дослідження протоків підшлункової залози (вірсунгової протоки) шляхом їх контрастування.