Арифмоморфоз — це різновид еволюційних змін, при яких відбувається збільшення або зменшення числа однакових структур у тілі організму, як-от променів у плавцях окремих видів риб.

Ця релігійна доктрина, що виникла в IV столітті, отримала назву від імені свого засновника – архієпископа Арія. Він учив, що Бог-Син є нижчим за Бога-Отця та не має з Ним однакової сутності.

Вчення, поширене в IV–V століттях, стверджувало, що Христос є лише подобою Бога, тобто людиною, яка не була вічною Божественною істотою, а набула цього статусу від Отця Небесного.

Сума грошей, яка не була сплачена в обумовлений строк і утворилася внаслідок розрахунків за договором або угодою.

У діалектній лексиці це слово означає злого духа, чорта або дідька. Як приклад: Іван був переконаний, що в світі верховодить нечиста сила і саме арідник керує всім (Коцюб., II, 1955, 307).

Представники народів, що розмовляють мовами індоіранської гілки індоєвропейської мовної сім’ї.

Аркатура — це низка ідентичних декоративних псевдоарок, що прикрашають фасад споруди або інтер’єрні стіни. Вона може виконуватися у формі аркатурного пояса, який інколи доповнюють колонками, встановленими на кронштейнах. Такий архітектурний мотив характерний переважно для романського та готичного стилів.

Аркбутан — це кам’яна арка, розташована зовні будівлі, яка сприймає та переносить горизонтальний тиск (розпір) від склепіння на зовнішню опорну колону, що має назву контрфорс.

Конструктивну основу готичного храму формують саме аркбутани у поєднанні з контрфорсами та нервюрами.

Цей архітектурний елемент був відомий ще в архітектурі Давньої Русі, наприклад, його використали під час будівництва Софійського собору в Києві (1037 р.), однак в українській архітектурі він застосовувався вкрай рідко.

Найширше поширення аркбутани отримали в готичному будівництві, а з другої половини XII століття вони перетворилися на ключову архітектурно-конструктивну систему для великих соборів у Франції, Італії, Німеччині та інших країнах.

Аркебуза — це історична зброя, яка спочатку була арбалетом для стрільби свинцевими кулями. Її конструкція включала залізний або мідний ствол із бічними щілинами. Через ці щілини виходили вушка циліндра, що переміщався всередині ствола; саме до цих вушок кріпилася тятива лука.

Також аркебузою називали ручну вогнепальну зброю — довгу ґнотову рушницю, заряджану з дула. З неї стріляли круглими кулями з каміння чи свинцю, а пороховий заряд підпалювали через запальний отвір у казенній частині. Різноманітні аркебузи були в широкому вжитку в європейських країнах протягом XIV–XVII століть. У XVIII столітті ця назва закріпилася за багатьма різновидами ручної вогнепальної зброї.