Словник Української
1. (медицина) Повна або часткова відсутність кольорового зору, кольорова сліпота; людина бачить навколишнє зображення лише у відтінках сірого кольору.
2. (оптика, фотографія) Властивість оптичної системи (наприклад, лінзи) зводити промені різного кольору (довжини хвилі) в одну точку, усуваючи хроматичну аберацію (кольорову похибку).
1. У фізиці та оптиці — процес усунення хроматичної аберації (кольорових спотворень) в оптичних системах, завдяки якому зображення стає чіткішим, без кольорових облямів.
2. У технологіях обробки зображень (наприклад, у фотографії, кінематографії, графічному дизайні) — процес перетворення кольорового зображення на монохромне (чорно-біле або однокольорове), тобто позбавлення його кольоровості.
3. У мистецтві та культурології — навмисне усунення або відмова від використання кольору в творі (живопису, кіно, візуальному мистецтві) з естетичних, концептуальних або технічних причин.
1. У фізиці та оптиці: позбавляти хроматичної аберації, усувати заломлення світла різної довжини хвилі під різними кутами, що призводить до появи кольорових облямівок у зображенні; створювати ахроматичну оптичну систему (наприклад, лінзу ахромат).
2. У технологіях обробки зображень (фотографія, поліграфія, комп’ютерна графіка): перетворювати кольорове зображення на монохромне (чорно-біле або однокольорове), позбавляючи його кольорової складової.
1. (у фізіології) такий, що передає нервові імпульси від периферійних рецепторів до центральної нервової системи; чутливий, центроспрямований.
2. (у медицині) такий, що стосується приносної (аферентної) частини кровоносних або лімфатичних судин.
Афібриногенемія — рідкісне захворювання крові, при якому в організмі повністю відсутній фібриноген (білок, що забезпечує згортання крові), що призводить до серйозних порушень гемостазу та спонтанних кровотеч.
Афібриногенемія — спадковий або набутий стан критичного дефіциту фібриногену в плазмі крові, що характеризується нездатністю утворювати стійкий тромб і виникає внаслідок мутацій у генах, що кодують синтез фібриногену, або важких уражень печінки.
Афідевіт — письмова заява, підписана та засвідчена нотаріусом або іншою уповноваженою особою, в якій особа під присягою підтверджує певні факти або обставини, що знаходяться у її віданні; застосовується переважно в англомовних правових системах замість свідчення в суді.
Афіксоїд — у лінгвістиці: морфема, яка займає проміжне положення між коренем і афіксом, має певне значення, але не може функціонувати як самостійна основа слова; частіше за все це перший компонент складних слів, що походить з класичних мов (наприклад, “авто-“, “теле-“, “псевдо-“).
1. Офіційне приєднання, вступ до якоїсь організації, установи або міжнародної структури як повноправного члена; членство.
2. У психології та соціології — потреба людини бути в спілкуванні, приналежності до групи, встановленні дружніх, емоційно близьких стосунків.
3. У бізнесі — форма господарського зв’язку, коли одна компанія (афілійована) перебуває під контролем або значною залежністю від іншої (материнської), часто через володіння часткою в капіталі.
1. (у біології) що стосується спорідненості, схожості або зв’язку між організмами, видами, генами тощо; споріднений, близький за походженням або будовою.
2. (у хімії, біохімії) що характеризує ступінь хімічної спорідненості речовин, їх здатність до взаємодії або зв’язування; здатний до вибіркового зв’язування з певною молекулою або структурою.
1. У давньогрецькій міфології — богиня мудрості, знань, справедливої війни та ремесел, покровителька міста Афіни; одна з дванадцяти верховних олімпійських божеств. Зображувалася у повному озброєнні, зі списом та щитом. Відповідає римській богині Мінерві.
2. Переносно — уособлення мудрості, стратегічного розуму, обачності та мистецтва.