Словник Української
Амбітендентність — це психомоторне порушення, за якого спостерігається амбівалентність щодо свідомих рухів та дій, що спричиняє поведінку, невідповідну ситуації. Найчастіше цей симптом виникає в рамках кататонічного синдрому у пацієнтів із діагнозом шизофренії.
Це також означає подвійність, роздвоєння дій або вчинків.
Амбітний, -а, -е. Прикметник, що означає схильність до самолюбства, гордощів або честолюбства.
Ілюстрацією вживання слова може бути характеристика молодої людини, яка прагне життя та його насолод: “Він був молодий іще, амбітний, бажав життя і його радощів” (Фр., VII, 1951, 333).
Також слово використовується для опису особи, що має гонор, але в певній ситуації змінює поведінку: “І сам Карпо Цар, дарма, що був амбітний і гонористий, — раптом став благати Василя Івановича” (Ю. Янов., II, 1958, 267).
Амбітність, -ності, іменник жіночого роду, вживається рідко. Має таке саме значення, як і слово “амбіція”.
Амбітус — це характеристика модального ладу, яка визначає повний набір звуків мелодії, або інтервал між її найвищим і найнижчим тонами, що становить її звуковий діапазон. Це поняття вживають для аналізу західної церковної монодії та західного багатоголосся періоду з IX по XVI століття. Починаючи з раннього Відродження, термін стає постійним елементом музично-теоретичних трактатів.
Амбіція — це почуття власної гідності, гордості та прагнення до визнання. Як зазначається, лише амбіція сама по собі не спонукає людину домагатися переваги в знаннях над іншими (Фр., III, 1950, 257). Також це поняття може означати прагнення до поваги, як у прикладі, де плебейську амбіцію більше не ображали, а люди ставилися з пошаною (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 100).
Фразеологізм «полізти (вдаритися тощо) в амбіцію» описує стан сильної образи. Ілюстрацією слугує ситуація, коли Карпо, глибоко образившись, вийшов до президії зборів і почав сваритися (Ю. Янов., II, 1958, 312).
Захований під дахом прохід, призначений для гуляння.
Верхній ярус у храмі, розташований навколо хорів, що має вигляд галереї.
Медичний заклад для надання допомоги пораненим та хворим, що діє в умовах бойових дій безпосередньо на фронті.
У давнину так називали галерею або прохід, що оточував серцевину споруди.
У середньовічній архітектурі — це прохід за головною апсидою, що сполучав бічні нави з невеликими каплицями (апсидіолами), де перебували мощі святих.
Невеликий медичний заклад, який надає лікарську допомогу амбулаторним пацієнтам, а також хворим, що перебувають на домашньому лікуванні.
АМБУЛАТОРІЯ, -ї, ж. Медичний заклад невеликого розміру, в якому надають лікарську допомогу амбулаторним пацієнтам, а також хворим, що перебувають на домашньому лікуванні.
Прикметник, що стосується амбулаторії. Як у цитаті з твору Леся (Міжгір’я, 1953, с. 238): “До амбулаторного бараку підвозьте”.
Також: такий, що проводиться або здійснюється в амбулаторії, наприклад, амбулаторний прийом пацієнтів або лікування.
Сполучення “амбулаторний хворий” означає пацієнта, який отримує медичну допомогу в амбулаторії, приходячи до неї самостійно.