Словник Української
1. Представник корінного тунгусо-маньчжурського народу, що проживає переважно на території Сибіру (Російська Федерація), а також у Китаї та Монголії; тунгус.
2. Мова цього народу, що належить до тунгусо-маньчжурської групи алтайської мовної сім’ї; евенкійська мова.
1. (діал.) Вага, важіль для піднімання тягарів; важіль у водяному млині для регулювання подачі зерна на жорна.
2. (діал.) Вага, терези; пристрій для вимірювання ваги.
3. (діал., перен.) Важливість, значення, вплив.
4. (діал.) Важкий, тяжкий предмет; тягар.
5. (діал.) Дерев’яний брусок, який прикріплювали до шиї худоби, щоб вона не заходила на посіви.
Процес утворення ґлею (сизо-блакитного, сірого або оливкового шару ґрунту) внаслідок тривалого перезволоження та відсутності кисню, що призводить до відновлення заліза та інших елементів.
1. У середньовічній Європі — мандрівний студент, школяр або клірик, який переходив від одного університету чи монастиря до іншого, часто створював і виконував віршовані та пісенні твори (переважно сатиричного або побутового змісту) латинською мовою.
2. Представник літературного руху XI–XIII століть, автор поезій (часто з елементами вільнодумства та критики суспільства), що належав до переважно бездоганної, мандрівної інтелектуальної спільноти.
Представниця тюркомовного народу гагаузів, що компактно проживає на півдні Молдови (Гагаузії), в Одеській області України та інших регіонах.
Жінка або дівчина гагаузької національності.
Евени — тунгусо-маньчжурський народ, що проживає переважно на північному сході Російської Федерації (у Якутії, на Чукотці, у Магаданській області, на Камчатці та Хабаровському краї); корінне населення Східного Сибіру, традиційними заняттями якого є оленярство, мисливство та рибальство.
Евени — назва мови цього народу, що належить до тунгусо-маньчжурської гілки алтайської мовної сім’ї; має кілька діалектів та писемність на основі кирилиці.
1. (від лат. vagans — мандрівний) У середньовічній Європі — мандрівний школяр або студент, який переходив з одного університету до іншого, часто виконуючи пісні та вірші власного складання; також — бродячий клірик.
2. (від лат. vagans — мандрівний) У біології (зоології, ботаніці) — вид організмів (тварин, рослин), який значно розширив свій природний ареал і поширився на нові, часто віддалені території внаслідок діяльності людини.
1. Дія за значенням дієслова вагатися; стан нерішучості, коли людина не може прийняти остаточне рішення, сумнівається у виборі між двома або кількома варіантами.
2. (у множині) Коливання, нестійкість у поглядах, думках або настроях; непостійність.
3. (переносне значення, зазвичай у множині) Незначні відхилення, зміни в чому-небудь; коливання.
1. Тюркомовний народ, що проживає переважно в Гагаузії (Автономному територіальному утворенні на півдні Молдови), а також в Україні, Болгарії, Румунії та інших країнах.
2. Представники цього народу.
1. Технічний термін для позначення спеціальних дерев’яних брусів або колод, що використовуються як опори, підкладки або важелі для піднімання, пересування важких предметів (наприклад, будівельних конструкцій, колод).
2. Власна назва селища міського типу в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.