Значення
- (Психологія) –
Стан, коли людина втрачає здатність до ясного мислення, розумового сприйняття або швидкої реакції; притупленість розуму, заціпеніння.
- (Психологія) –
Властивість або якість того, що є притупленим, невиразним, нечутливим (наприклад, про почуття, біль).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. отупленість, р. отупленості, д. отупленості, з. отупленість, о. отупленістю, м. отупленості, к. отупленосте