осипати

Приклад 1:
ÅËÅÃ²ß Ç ÏÐÈÇÍÀÍÍßÌ дозволю собі признатися у всіх головних гріхах в неподарованих рожах і невиповненому поцілунку а також у тому що просидів я цілу ніч над клаптем паперу залишеним у дверях місто опусти свої середньовічні брами місто закрий дороги рогатками місто зглянься над нами адже ти могутнє тільки через шмат часу спроможний відізватися до тебе і навіть не листовно а тільки в елегії яку ти можливо ніколи і не читатимеш почну з висловлення жалю і то спершу вулицям які так багато втратили з твого осяяння а може все як є зараз має свій сенс бо хто був би я у тому місті що залишилося без тебе на квітковому ринку з якого не переслати букету чи в залі де архангельські крила органу осіняють твою невидиму присутність не знаю як тепер виглядає наше місто воно вразливе до втрат воно завжди блекло коли когось не вистачало та певно великий водограй готовий осипати тебе перлистим дощем у книгарні відрухово відкладено томик рільке в наріжному гастрономі про всяк випадок парує зайва філіжанка кави в художньому салоні тьмавіють гуцульські інкрустовані перстінці ще білий слід від них на пальці білий слід а між грядками канн в’януть афіші філармонії уникаючи метафори можна промовити наше віддалення у стількидто кілометрів Світогляд Святовита 45~і годинних поясів та коли запевнити наша розлука вінець нашого зближення то це вже метафора а вона не потребує тлумачень я співчуваю тим що жили в місті до тебе і ті що живуть опісля гідні мого жалю і тільки єдине може їх оправдати воздвигнення золотої брами чекання чекають отже існують 9. ÅËÅÃ²ß Ç Ê²ÒÍÈÊÎÌ у весняних квітах стоїш чекаючи у літніх квітах стоїш чекаючи стоїш чекаючи в осінніх квітах у сніговому заметі стоїш сама як стебло очікування на квітку весни літа осені на отій латочці піску на отій крихітній грядці де хіба може приземлитися метелик з мондріанівським візерунком перестиглий стручок дощу золоті павучки сонцепаду жовтий листок з далекого дерева розпластаний сокіл вітру ще з дальшої батьківщини зірчасті десанти зими згублена сльоза яку не підняти довгий рік обходиш межі городця хоч можеш взяти його на долоню яка давно не знає дружнього потиску яка давно не знає вуст мужчини взяти з корінням бадиллям суцвіттям І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”