оса

Приклад 1:
Це тро­хи зби­ло пи­ху Грицькові, оса­ди­ло йо­го на­низ. Він при­тих, прис­мирів, навіть зай­шов якось раз до Чіпки, кот­рим по­чав був гор­ду­ва­ти, та не зас­тав до­ма.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Чи ди­ву­вав­ся ж хто, чи ні, як та гор­ди­ня, Ма­ру­ся Ков­банівна, хлоп­ця собі при­на­ди­ла,- а мо­же, хто й за­ви­ду­вав Осауленкові, як то він дос­ту­пивсь до та­кої кралі, аж тут по се­лу грях­ну­ла інша чут­ка поміж мо­лодіжжю: Про­хор Оса­улен­ко до вбо­гої си­ро­ти Орин­ки Ло­бодівни гор­неться. Чи во­на йо­го як ура­зи­ла в сер­це, та гордівни­ця, чи він роз­ду­мавсь, а вже про­во­дить з юлиці Орин­ку до са­мої ха­ти, і во­на на йо­го квітка­ми з го­ро­да се­ре­ду дня ки­дає.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
VI­II І то ж то в церкві бу­ло всім ди­во, що дві парі ра­зом бу­дуть вінча­ти­ся: Ма­ру­ся Ковбанівна з сот­ни­ком Бай­да­ком, а Ори­на Ло­бодівна з Оса­улен­ком Про­хо­ром. Справді, ка­же ба­бу­ся, як сон­це по­га­сить міся­ця на небі, так Ма­ру­ся по­га­си­ла і кра­сою, і пи­хою ба­га­тою не­лю­бу їй па­ру.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”