орендарів

Приклад 1:
Веди-веди…» Сивою бородою він тернув по сивому замурованому морозом вікні й повернув голову в інший бік, туди, за Горинь, на засніжений схід, де з Білої Церкви разом із запорізькими козаками йшов їм назустріч Косинський… На перший погляд здалося, що князь Василь вже ніби Косинського й виглядав… За єзуїтами в каретах, ридванах або й просто на дурун-дульках чи на однокінних возах-чортопхайках, хто на чому і як сунула хмара усіляких орендарів, офіціалістів, дрібної та зовсім дрібненької шляхти, яка не сьогодні-завтра з ласки їхнього ясноосвінцоного патрона Януша мала стати старостами й підстаростами, городничими й комендантами, управителями і наглядачами, — з землями, водами і лісами, — в українських містах, містечках і селах… Ще при в’їзді в Луцькі ворота Януша Острозького зустрічала надвірна сотня його батька. П’ятсот, — по двісті п’ятдесят з кожного боку, — спокійних, врівноважених здорованів.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”