Словник Української Мови
Буква
1. Який має опору, спирається на щось; такий, що на чомусь тримається.
2. Уживається як друга частина складних прикметників і означає: такий, що має опору, підтримку в чомусь, на чомусь (наприклад, спинкою, плечима тощо), як у словах: високоопертий, низькоопертий, твердоопертий.
Приклад 1:
Д у ш а. Я досі розуміла, ніби цей дім на стовпах опертий або на них утверджений. Д у χ. Не зваблюйся же і знай, що тут стовп означає не те, що у римлян columna, а те, що у них turris, а у греків трцк , тобто висока споруда на зразок круглого чи квадратного стовпа.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Та райдуги небесний міст опертий на бики залізні. 47 В старе осіннє Городище приїдемо колись на храм.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”