1. Властивість за значенням прикметника “онімільний”; стан, коли мовні одиниці (слова, словосполучення) втрачають своє власне лексичне значення та функціонують виключно як засіб зв’язку в реченні, слугуючи формальним показником синтаксичних відносин.
2. У лінгвістиці: явище, при якому слово (найчастіше сполучник, частка, вигук, займенник або прийменник) вживається не для позначення конкретних понять, предметів чи дій, а для вираження логіко-граматичних зв’язків, модальності або емоційного забарвлення мовлення.